Джин (англ. gin) — міцний алкогольний напій, отриманий в результаті перегонки настоянки з ягід ялівця. Міцність джина повинна бути не менше 37,5 об.

 

Першим настійку приготував голландський аптекар Сівіде Де Ла Бо в 1550 році.

 

Цікаво, що хоча джин з успіхом вживається вже протягом багатьох століть, в сучасному вигляді він сформувався лише нещoдавно, у двадцятому столітті. По суті своїй джин - це зерновий дистильований спирт, ароматизований рослинними екстрактами, як правило, ягодами ялівцю, коріандром, дягелем, корінням півників та мигдалем.

 

Точно стверджувати не можна, але право «першопрохідців» у виробництві джина віддається голландцям, які зробили своє «алкогольне відкриття» у шістнадцятому столітті. Історія джина стверджує, що цей напій був винайдений Сільвіусом Франціскусом, професором Лейденського університету. Передбачається, що вчений виходив із лікарських властивостей настоянки, виготовленої на основі ялівцю. У той період така настоянка вважалася справжньою панацею, яка не дозволяє заразитися чумою. Оскільки вчений використовував своє відкриття суто в лікувальних цілях, то і продавався перший джин, який називали лат. genever, виключно в аптеках.

 

Однак досить швидко цей ялівцевий напій полюбився голландцям не тільки як ліки, крім того, принадність джина оцінили і англійці, які були їх союзниками в період Тридцятирічної війни. Таким чином, джин потрапляє до англійців, але в Британії його всі знають вже під іншим найменуванням — «Голландська доблесть». До речі, саме англійці скоротили незручне для них слово genever до gin, що звучить як — джин.

 

Періодом найвищої популярності для джина став 1689, коли всі французькі товари в Англії були заборонені і джин вийшов на передній план. Саме в той час англійці стали будувати перші винокурні з виробництва та виготовлення джина. Джин стає надзвичайно популярним, його плюсом також була низька ціна, що дозволило купувати джин навіть бідним. Однак через деякий час урядом Англії були введені високі податки на виробництво джина, в результаті чого той сильно подорожчав і став недоступний.

 

У 1832 році був винайдений процес вертикальної перегонки, а пізніше в XIX столітті був створений лондонський сухий джин. Так джин став більш шановним напоєм, який часто стали вживати з тоніком на основі хініну. Тонік міг протидіяти малярії, але потрібно було приховати смак хініну, що в ньому містився, і саме джин був для цього прекрасним засобом. Згодом вигадали багато інших коктейлів на основі джину, серед яких мартіні. Джин у формі секретно виробленого самогону був поширеним напоєм у магазинах, котрі незаконно торгували спиртними напоями під час сухого закону в США через відносну простоту основних методів його виробництва. Він залишився основою багатьох коктейлів і після скасування сухого закону.

 

Коли бідняки перестали пити джин через його ціну, цим напоєм раптом зацікавилися аристократи. Хоча, справа тут не тільки в ціні; оскільки якість джина помітно покращилася з часом, він став чистішим, набув легкості при питті і позбувся солодкуватого смаку.

 

Оскільки джин часто вживається з тоніком, сиропами, соками, то його виробники почали знижувати міцність своїх напоїв до 35 %, а іноді навіть і до 10 %. Це негативно позначилося на ароматичній гамі. Тому в 1960-х роках був прийнятий європейський закон, який постановив, що джин не може мати міцність нижче 37,5 %.